Відповідальність за невиконання бойового наказу

Перш за все розберемось що таке бойовий наказ.

Згідно зі ст. 6 Дис¬циплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий забов’ язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встанов¬лений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Від¬повідальність за наказ несе командир, який його віддав. Непокора є небезпечним вій¬ськовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.
Безпосереднім об’єктом злочину є установлений порядок підлеглості. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р., дає визначення понять «начальники» та «підлеглі», «старші та молодші за військовим званням».
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно зі ст. 30 Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов ’язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов ’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Стаття 31 Статуту дає визначення прямих та безпосередніх начальників, а ст. 32 - визначення начальників залежно від їх військових звань.

Бойовий наказ – це наказ командира підпорядкованому зєднанню, частині, підроділу або окремому бійцю, в якому стисло і чітко сформульована мета бойових дій та строк, в який має бути досягнута. Бойове завдання ставиться підлеглому особисто командиром або через його штаб в усній, письмовій чи графічній формі.
Бойове завдання має свою структуру і повинно відповідати певним вимогам. У бойовому наказі командир батальйону (роти) вказує:
• у першому пункті – стислі висновки з оцінювання противника;
• у другому пункті – об’єкти та цілі, які уражаються засобами старшого командира на напрямку майбутніх дій, завдання сусідів, розмежувальні лінії з ними, порядок застосування повітряних десантів в інтересах батальйону (роти);
• у третьому пункті – бойове завдання батальйону (роти) та замисел бою (дій);
• у четвертому пункті – після слова “наказую” ставляться бойові завдання: механізованим (танковим) ротам (взводам) першого ешелону, у тому числі доданим; механізованим (танковим) ротам (взводам) другого ешелону або резерву; тактичним групам; бронегрупам і вогневим засідкам; передовому (рейдовому, обхідному) загону, підрозділам на передовій позиції (у бойовій охороні); підрозділам артилерії та ППО, іншим вогневим засобам, у тому числі доданим; гарматам і танкам, які виділені для стрільби прямою наводкою; іншим підрозділам підсилення і елементам бойового порядку;
• у п’ятому пункті – витрату ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання;
• у шостому пункті – час готовності до виконання завдання;
• у сьомому пункті – об’єкти, позначені знаками червоного хреста і півмісяця, цивільної оборони; культурні цінності, устаткування, споруди, що містять небезпеки і знаходяться на напрямку майбутніх дій; визначний старшим начальником порядок супроводження військовополонених до пунктів їх збору;
• у восьмому пункті – місце і час розгортання командно-спостережного пункту, та порядок його переміщення в ході бою, свого заступника та на кого покладається управління батальйоном на випадок виходу з ладу командно-спостережного пункту.

Усі накази, розпорядження і вказівки командира батальйону записуються начальником штабу в журнал відданих і отриманих розпоряджень.

Тепер перейдемо до відповідальності за невиконання такого наказу.

Відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира в залежності від ступеня суспільної небезпеки передбачена ст 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст 402 Кримінального кодексу України.
Відразу заначу що під час воєнного стану та/або в бойовій обстановці непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, є кримінально караним правопорушенням, санкція за вчинення якого складає від 5 до 10 років позбавлення волі.
З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.
Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв’язку тощо.
Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.
Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить кон¬кретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов’язкових норм, що містяться у статутах, рекомендаціях, інструкціях, не може розглядатися як непокора.
Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму не-виконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстра¬тивно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку.
Суперечка підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорення не ство-рюють складу злочину, якщо наказ виконано. У цьому випадку суперечка може тяг-нути за собою лише дисциплінарну відповідальність.
Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу. У випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження вони не підлягають виконанню (ст. 60 Конституції України). Підлеглий, який виконав явно злочинний наказ, та начальник, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.
Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника, наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Поняттям невиконання наказу охоплюється: невико-нання дій, які передбачені наказом; вчинення дій, які заборонені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його припису в часі, місці та характері дій.
Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.
Отже невиконання законного наказу в бойовій обстановці є непокорою і підпадає під диспозицію статті 402 ККУ (від 5 до 10 років). В такому випадку командування може передати матеріали до ДБР для проведення досудового розслідування. Проте бойовий наказ як вказано вище повинен відповідати певним вимогам (Статуту внутрішньої служби, дисциплінарному статуту ЗСУ, Бойовому Статуту). Крім того особа може звільнятися від за невиконання бойового наказу, якщо доведе що в силу об’єктивних причин не могла його виконати (такими причинами можуть бути зокрема хвороба військовослужбовця, його фізичний стан при якому не було можливості виконати наказ – але це має бути документально підтверджено).